Цей довідник ні за яких умов не може замінити кваліфікованого лікаря і не призначений для того, щоб в його відсутність ставити діагноз і призначати лікування. Але інформація, зібрана на цих сторінках, дуже корисна кожному, оскільки просвітництво не може принести шкоду. А обширена інформація по профілактиці допоможе уникнути багатьох хвороб.

Дихальна недостатність

Дихальна недостатність — патологічний синдром, що супроводжує ряд захворювань, в основі якого лежить порушення газообміну в легенях.

При дихальній недостатності (ДН) не забезпечується необхідний газовий склад крові, або він підтримується за рахунок перенапруження компенсаторних можливостей системи зовнішнього дихання.

pulmonology specialties1 Дихальна недостатність

Зовнішнє дихання підтримує безперервний газообмін в організмі: надходження атмосферного кисню і видалення вуглекислого газу. Будь-яке порушення функції зовнішнього дихання призводить до порушення газообміну між альвеолярним повітрям у легенях і газовим складом крові. Унаслідок цих порушень у крові наростає вміст вуглекислоти і зменшується вміст кисню, що призводить до кисневого голодування, у першу чергу, життєво важливих органів – серця і головного мозку.

Загрозливий для організму стан розвивається при дихальній недостатності, що характеризується зниженням парціального тиску кисню в артеріальній крові менше 60 мм рт. ст., а також підвищенням парціального тиску вуглекислоти більше 45 мм рт. ст.

Класифікація та причини дихальної недостатності

До порушення легеневої вентиляції та розвитку дихальної недостатності можуть призводити різні гострі та хронічні захворювання бронхолегеневої системи (бронхоектатична хвороба, пневмонія, ателектаз, кавернозні порожнини, дисеміновані процеси в легені, абсцеси тощо), ураження ЦНС, анемія, гіпертензія в малому крузі кровообігу, судинна патологія легенів і серця, пухлини легенів і середостіння та ін.

Дихальна недостатність класифікується за кількома ознаками, а саме:
1. За патогенезом (механізмом виникнення):

  • паренхіматозна (гіпоксемічна, дихальна або легенева недостатність I типу) Для дихальної недостатності за паренхіматозним типом характерне зниження вмісту і парціального тиску кисню в артеріальній крові (гіпоксемія), що важко корегуються кисневою терапією. Найбільш частими причинами даного типу дихальної недостатності є пневмонії, респіраторний дистрес-синдром (шокова легеня), кардіогенний набряк легенів.
  • вентиляційна (“насосна”, гіперкапнічна або дихальна недостатність II типу) Головним проявом дихальної недостатності за вентиляційним типом є підвищення вмісту і парціального тиску вуглекислоти в артеріальній крові (гіперкапнія). У крові також спостерігається гіпоксемія, яка може бути усунена в процесі киснетерапії. Розвиток вентиляційної дихальної недостатності спостерігається при слабкості дихальної мускулатури, механічних дефектах м’язового і ребрового каркаса, порушень регуляторних функцій дихального центру.

2. За етіологією (причинами):

  • обструктивна. Дихальна недостатність за обструктивним типом спостерігається при утрудненні проходження повітря повітреносними шляхами – трахеєю і бронхами унаслідок бронхоспазма, запалення бронхів (бронхіту), потрапляння чужорідних тіл, стриктури (звуження) трахеї і бронхів, здавлення бронхів і трахеї пухлиною тощо. При цьому страждають функціональні можливості апарату зовнішнього дихання: утруднюється повний вдих і особливо видих, обмежується частота дихання.
  • рестриктивна (або обмежувальна). Дихальна недостатність за рестриктивним (обмежувальним) типом характеризується обмеженням здатності легеневої тканини до розширення і спаду. Зустрічається при ексудативному плевриті, пневмотораксі, пневмосклерозі, спайковому процесі в плевральній порожнині, обмеженій рухливості ребрового каркаса, кіфосколіозі тощо. Дихальна недостатність у цих станах розвивається через обмеження максимально можливої глибини вдиху.
  • комбінована (змішана). Дихальна недостатність за комбінованим (змішаним) типом об’єднує ознаки обструктивного і рестриктивного типів з перевагою одного з них і розвивається при довготривалому серцево-легеневому захворюванні.
  • гемодинамічна. Причиною розвитку гемодинамічної дихальної недостатності можуть бути циркуляторні розлади (наприклад, тромбоемболія), що призводять до неможливості вентиляції блокованої ділянки легені. До розвитку дихальної недостатності за гемодинамічним типом також призводить право-ліве шунтування крові через відкрите овальне вікно при пороку серця. Тоді відбувається змішування венозної та оксигенірованої артеріальної крові.
  • дифузна. Дихальна недостатність за дифузним типом розвивається при порушенні проникання газів через капілярно-альвеолярну мембрану легенів при її патологічному потовщенні.

3. За швидкістю наростання ознак:

  • гостра. Гостра дихальна недостатність розвивається стрімко, за декілька годин або хвилин, як правило, супроводжується гемодинамічними порушеннями і є загрозою для життя пацієнтів (потрібні екстрені реанімаційні заходи та інтенсивна терапія). Розвиток гострої дихальної недостатності може спостерігатися у пацієнтів, які страждають на хронічну форму дихальної недостатності при її загостренні або декомпенсації.
  • хронічна. Розвиток хронічної дихальної недостатності може відбуватися впродовж декількох місяців і років, часто поволі, з поступовим наростанням симптомів, також може бути наслідком неповного відновлення після гострої дихальної недостатності.

4. За показниками газового складу крові:

  • компенсована (газовий склад крові нормальний);
  • декомпенсована (наявність гіпоксемії чи гіперкапнії артеріальної крові).

5. За ступенем вираженості симптомів дихальної недостатності:
• ДН I ступеня – характеризується задишкою при помірних або значних навантаженнях;
• ДН II ступеня – задишка спостерігається при незначних навантаженнях, компенсаторні механізми задіяно у стані спокою;
• ДН III ступеня – виявляється задишкою і ціанозом у спокої, гіпоксемією.

Симптоми дихальної недостатності

Ознаки дихальної недостатності залежать від причин її виникнення, типу й важкості. Класичними ознаками дихальної недостатності є:

  • прояви гіпоксемії;
  • прояви гіперкапнії;
  • синдром слабкості та стомлення дихальної мускулатури;
  • задишка.

Гіпоксемія клінічно проявляється ціанозом (синюшністю), рівень якого виражає важкість дихальної недостатності й спостерігається при зниженні парціального тиску кисню (РаО2) в артеріальній крові нижче 60 мм рт. ст. Для гіпоксемії характерними є також порушення гемодинаміки, що виражаються в тахікардії та помірній артеріальній гіпотонії. При зниженні РаО2 в артеріальній крові до 55 мм рт. ст. спостерігається порушення пам’яті на події, що відбуваються, а при зниженні РаО2 до 30 мм рт. ст. пацієнт втрачає свідомість.Хронічна гіпоксемія проявляється легеневою гіпертензією.

Проявами гіперкапнії є тахікардія, порушення сну (безсоння вночі та сонливість удень), нудота, головний біль. Швидке зростання в артеріальній крові парціального тиску вуглекислоти (РаСО2) може призвести до стану гиперкапнічної коми, пов’язаної з посиленням мозкового кровотоку, підвищенням внутрішньочерепного тиску і розвитком набряку головного мозку.

Синдром слабкості й утоми дихальних м’язів характеризується збільшенням частоти дихання (ЧД) й активним залученням до процесу дихання допоміжної мускулатури (м’язів верхніх дихальних шляхів, м’язів шиї, черевних м’язів). ЧД більше 25 на хв. є початковою ознакою стомлення дихальної мускулатури. Якщо ЧД знижується менше 12 на хв., значить можлива зупинка дихання. Крайнім варіантом синдрому слабкості та втомленості дихальної мускулатури є парадоксальне дихання.

Задишка суб’єктивно відчувається пацієнтами як брак повітря при надмірних дихальних зусиллях. Задишка при дихальній недостатності може спостерігатися як при фізичній напрузі, так й у спокійному стані. На пізніх стадіях хронічної дихальної недостатності з проявами явищ серцевої недостатності у пацієнтів можуть з’являтися набряки.

Симптоми дихальної недостатності

Дихальна недостатність є невідкладним, загрозливим для здоров’я і життя станом. Якщо не надати своєчасної реанімаційної допомоги, гостра дихальна недостатність може призвести до загибелі пацієнта. Довготривалість і прогресування хронічної дихальної недостатності призводять до розвитку правошлуночкової серцевої недостатності внаслідок дефіциту постачання серцевого м’яза киснем та його постійного перевантаження.
Альвеолярна гіпоксія та неадекватна вентиляція легенів при дихальній недостатності викликає розвиток легеневої гіпертензії. Гіпертрофія правого шлуночка і подальше зниження функції його скорочення призводять до розвитку легеневого серця, що виявляється в застої кровообігу в судинах великого кола.

Діагностика дихальної недостатності

На початковому діагностичному етапі ретельно збирається анамнез життя і супутніх захворювань з метою виявлення можливих причин розвитку дихальної недостатності. При огляді пацієнта звертається увага на наявність ціанозу шкірних покривів, підраховується частота дихальних рухів, оцінюється діяльність у диханні допоміжних груп м’язів.
Далі проводяться функціональні проби для дослідження функції зовнішнього дихання (спірометрія, пікфлоуметрія), що дозволяє оцінити вентиляційну здатність легенів. При цьому вимірюється життєва ємність легенів, об’єм дихання за хвилину, швидкість руху повітря по різних відділах дихальних шляхів при форсованому диханні тощо.
Обов’язковим діагностичним тестом при визначенні дихальної недостатності є лабораторний аналіз газового складу крові, що дозволяє з’ясувати ступінь насичення артеріальної крові киснем і вуглекислим газом (PаО2 і PаСО2), кислотно-лужний стан (КЛС крові).
За допомогою рентгенографії легенів виявляють ураження грудної клітки та перенхіми легенів, судин, бронхів.

Лікування дихальної недостатності
Лікування пацієнтів з дихальною недостатністю передбачає:
• відновлення і підтримку оптимальної для життєзабезпечення вентиляції легенів і оксигенації крові;
• лікування захворювань, що стали першопричиною розвитку дихальної недостатності (пневмонії, ексудативного плевриту, пневмотораксу, хронічних запальних процесів у бронхах і легеневій тканині тощо).
При виражених ознаках гіпоксії в першу чергу проводять оксигенотерапію (кисневу терапію). Кисневі інгаляції подаються в концентраціях, що забезпечують підтримку PаО2 = 55-60 мм рт. ст., при ретельному моніторингу рН і PаСО2 крові, стану пацієнта. При самостійному диханні пацієнта кисень подають за допомогою маски або через носовий катетер, при коматозному стані проводять інтубацію та підтримуючу штучну вентиляцію легенів.

Поряд з оксигенотерапією проводять заходи, спрямовані на покращення дренажної функції бронхів: призначають антибактеріальні препарати, бронхолітики, муколітики, масаж грудної клітки, ультразвукові інгаляції, лікувальну фізкультуру, проводять активну аспірацію секрету бронхів через ендобронхоскоп.
При дихальній недостатності, ускладненій легеневим серцем, призначають діуретики. Подальше лікування дихальної недостатності спрямоване на усунення причин, що викликали її.

Прогноз і профілактика дихальної недостатності

Дихальна недостатність є загрозливим ускладненням багатьох захворювань і часто призводить до летального результату. При хронічних обструктивних захворюваннях легенів дихальна недостатність розвивається у 30% пацієнтів. Прогностично несприятливий прояв дихальної недостатності у пацієнтів з прогресуючими нейром’язовими захворюваннями (БАС, міотонія та ін.). Без відповідної терапії летальний результат може настати протягом одного року.
При всіх інших патологіях, що призводять до розвитку дихальної недостатності, прогноз різний. Проте неможливо заперечувати, що вона сприяє скороченню тривалості життя пацієнтів. Запобігання розвитку дихальної недостатності передбачає виключення патогенетичних й етіологічних чинників ризику.


Category: Пульмонологія

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply