Цей довідник ні за яких умов не може замінити кваліфікованого лікаря і не призначений для того, щоб в його відсутність ставити діагноз і призначати лікування. Але інформація, зібрана на цих сторінках, дуже корисна кожному, оскільки просвітництво не може принести шкоду. А обширена інформація по профілактиці допоможе уникнути багатьох хвороб.

Легенева гіпертензія

Легенева гіпертензіязагрозливий патологічний стан, обумовлений стійким підвищенням кров’яного тиску в судинному руслі легеневої артерії. Наростання легеневої гіпертензії має поступовий, прогресуючий характер і зрештою викликає розвиток правошлуночкової серцевої недостатності, яка призводить до загибелі пацієнта.

Критеріями діагностики легеневої гіпертензії є показники середнього тиску в легеневій артерії понад 25 мм рт. ст. у стані спокою (при нормі 9–16 мм рт. ст.) і понад 50 мм рт. ст. при навантаженні. Найчастіше легенева гіпертензія зустрічається у молодих жінок 30-40 років, які страждають на це захворювання в 4 рази частіше за чоловіків. Розрізняють первинну легеневу гіпертензію (як самостійне захворювання) і вторинну (як ускладнений варіант перебігу хвороб органів дихання і кровообігу).

Причини й механізм розвитку легеневої гіпертензії

Точні причини розвитку легеневої гіпертензії не визначено. Первинна легенева гіпертензія є рідким захворюванням з невідомою етіологією. Вважається, що її виникнення спричинюють аутоіммунні захворювання (системний червоний вовчак, склеродермія, ревматоїдний артрит), родинний анамнез, прийом оральної контрацепції.

Розвиток вторинної легеневої гіпертензії може бути зумовлений багатьма захворюваннями і пороками серця, судин і легенів. Найчастіше вторинна легенева гіпертензія є наслідком застійної серцевої недостатності, мітрального стенозу, дефекту в міжпередсерцевій перегородці, хронічних обструктивних захворювань легенів, тромбозу легеневих вен і гілок легеневої артерії, гіповентиляції легенів, ІХС, міокардиту, цирозу печінки тощо.

Вважається, що ризик розвитку легеневої гіпертензії вище у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, наркоманів, людей, що вживають препарати для придушення апетиту. По-різному кожен з цих станів може викликати підвищення кров’яного тиску в легеневій артерії.

Розвитку легеневої гіпертензії передує поступове звуження просвіту дрібних і середніх судинних гілок системи легеневої артерії (капілярів, артеріол) унаслідок потовщення внутрішньої судинної оболонки – ендотелію. При важкому ступені ураження легеневої артерії можлива запальна деструкція м’язового шару судинної стінки. Пошкодження стінок судин призводить до розвитку хронічного тромбозу і судинної облітерації.

Перераховані зміни в судинному руслі легеневої артерії викликають прогресуюче підвищення внутрішньосудинного тиску, тобто легеневу гіпертензію. Постійно підвищений кров’яний тиск у руслі легеневої артерії збільшує навантаження на правий шлуночок, викликаючи гіпертрофію його стінок. Прогрес легеневої гіпертензії призводить до зниження скоротливої здатності правого шлуночка та його декомпенсації – розвивається правошлуночкова серцева недостатність (легеневе серце).

Класифікація легеневої гіпертензії

Для визначення важкості легеневої гіпертензії виділяють чотири класи пацієнтів з недостатністю серцево-легеневого кровообігу.

  • I клас – пацієнти з легеневою гіпертензією без порушення фізичної активності. Звичайні навантаження не викликають появи запаморочення, задишки, болю в грудній клітці, слабкості.
  • II клас – пацієнти з легеневою гіпертензією, яка викликає незначне порушення фізичної активності. Стан спокою не викликає дискомфорту, проте звичне фізичне навантаження супроводжується запамороченням, задишкою, болем у грудній клітці, слабкістю.
  • III клас – пацієнти з легеневою гіпертензією, яка викликає значне порушення фізичної активності. Незначне фізичне навантаження супроводжується появою запаморочення, задишки, болю в грудній клітці, слабкістю.
  • IV клас – пацієнти з легеневою гіпертензією, яка супроводжується вираженим запамороченням, задишкою, болем у грудній клітці, слабкістю при мінімальному навантаженні та навіть у стані спокою.

Симптоми й ускладнення легеневої гіпертензії

У стадії компенсації легенева гіпертензія може розвиватися безсимптомно, тому часто захворювання діагностують у важких формах. Початкові прояви легеневої гіпертензії проявляються при підвищенні тиску в системі легеневої артерії в 2 чи більше разів у порівнянні з фізіологічною нормою.  З розвитком легеневої гіпертензії з’являються нез’ясовна задишка, схуднення, утомлюваність при фізичній активності, серцебиття, кашель, охриплість голосу.

Відносно рано в клініці легеневої гіпертензії можна спостерігати запаморочення та непритомні стани унаслідок порушення серцевого ритму або розвитку гострої гіпоксії мозку. Пізнішими проявами легеневої гіпертензії є кровохаркання, загрудинний біль, набряки гомілок і стоп, болі в області печінки.

Малоспецифічность симптомів легеневої гіпертензії не дозволяє поставити діагноз на підставі суб’єктивних скарг.  Найчастіше легенева гіпертензія ускладнюється правошлуночковою серцевою недостатністю, що супроводжується порушенням ритму – миготливою аритмією. У важких стадіях легеневої гіпертензії розвиваються тромбози артеріол легенів.

При легеневій гіпертензії в судинному руслі легеневої артерії може виникати гіпертонічний криз, що проявляється нападами набряку легенів: різким наростанням задухи (частіше в нічний час), сильним кашлем з мокротою, кровохарканням, вираженим загальним ціанозом, психомоторним збудженням, набуханням і пульсацією шийних вен. Криз закінчується виділенням великого об’єму сечі світлого кольору і низької щільності, мимовільною дефекацією.

При ускладненнях легеневої гіпертензії можливий летальний результат унаслідок гострої чи хронічної серцево-легеневої недостатності, а також тромбоемболії легеневої артерії.

Діагностика легеневої гіпертензії

Зазвичай пацієнти, що не знають про своє захворювання, звертаються до лікаря зі скаргами на задишку. При огляді пацієнта виявляється ціаноз, а при тривалому перебігу легеневої гіпертензії – деформація дистальних фаланг пальців у формі «барабанних паличок», а нігтів — у вигляді «годинникових скелець». При аускультації серця визначається акцент II тону і його розщеплювання в проекції легеневої артерії, при перкусії – розширення кордонів легеневої артерії.

Діагностика легеневої гіпертензії потребує спільної участі кардіолога та пульмонолога. Для розпізнавання легеневої гіпертензії необхідне проведення цілого діагностичного комплексу, що включає:

  • ЕКГ – для виявлення гіпертрофії правих відділів серця.
  • Ехокардіографію – для огляду судин і порожнин серця, визначення швидкості кровотоку в системі легеневої артерії.
  • Комп’ютерну томографію – пошарові знімки органів грудної клітки показують збільшені легеневі артерії, а також супутні легеневій гіпертензії захворювання серця і легенів.
  • Рентгенографію легенів – визначає вибухання головного ствола легеневої артерії, розширення її головних гілок і звуження дрібніших судин, дозволяє побічно підтвердити наявність легеневої гіпертензії при виявленні інших захворювань легенів і серця.
  • Катетеризацію легеневої артерії та правих відділів серця – проводиться з метою визначення кров’яного тиску в легеневій артерії. Є найнадійнішим методом діагностики легеневої гіпертензії. Через прокол в яремній вені зонд підводиться до правих відділів серця і за допомогою монітора тиску на зонді визначається кров’яний тиск у правому шлуночку і легеневих артеріях. Катетеризація серця є малоінвазивною методикою, практично не пов’язаною з ризиком ускладнень.
  • Ангіопульмонографію – рентгенконтрастне дослідження судин легенів з метою визначення судинного малюнка в системі легеневої артерії та судинного кровотоку. Проводиться в умовах спеціально оснащеної рентгенопераційної з дотриманням запобіжних заходів, оскільки введення контрастної речовини може спровокувати легенево-гіпертонічний криз.

Лікування легеневої гіпертензії

Основними цілями в лікуванні легеневої гіпертензії є: усунення її причини, зниження кров’яного тиску в легеневій артерії та запобігання тромбоутворенню в легеневих судинах. У комплекс лікування пацієнтів з легеневою гіпертензією входить:

  1. Прийом вазоділатуючих засобів, що розслабляють гладком’язовий шар судин (празозін, гидралазін, ніфедипін). Вазоділататори ефективні на ранніх стадіях розвитку легеневої гіпертензії до виникнення виражених змін артеріол, їх оклюзій і облітерацій. У зв’язку з цим важливого значення набуває рання діагностика захворювання і встановлення етіології легеневої гіпертензії.
  2. Прийом дезагрегантів і антикоагулянтів непрямої дії, що знижують в’язкість крові (саліцилової для ацетилу кислоти, дипіридамолу тощо). При вираженому згущуванні крові виконують кровопускання. Оптимальним у пацієнтів з легеневою гіпертензією вважається рівень гемоглобіну крові до 170 г/л.
  3. Інгаляції кисню як симптоматична терапія при виражених проявах задишки та гіпоксії.
  4. Прийом сечогінних препаратів при легеневій гіпертензії, ускладненій правошлуночковою недостатністю.
  5. Трансплантація серця і легенів у найважчих випадках легеневої гіпертензії. Досвід подібних операцій поки невеликий, але свідчить про ефективність цієї методики.

Прогноз і профілактика легеневої гіпертензії

Подальший прогноз, якщо легенева гіпертензія вже розвинулась, залежить від її першопричини і рівня кров’яного тиску в легеневій артерії. При позитивній реакції на терапію, що проводиться, прогноз сприятливий. Чим вище і стабільніше рівень тиску в системі легеневої артерії, тим гірше прогноз. При виражених явищах декомпенсації та рівні тиску в легеневій артерії більше 50 мм рт. ст. значна частина пацієнтів гине протягом найближчих 5 років. Прогностично украй несприятлива первинна легенева гіпертензія.

Профілактичні заходи мають бути спрямовані на раннє виявлення та активне лікування патологій, що призводять до виникнення легеневої гіпертензії.

 


Category: Пульмонологія

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply