Цей довідник ні за яких умов не може замінити кваліфікованого лікаря і не призначений для того, щоб в його відсутність ставити діагноз і призначати лікування. Але інформація, зібрана на цих сторінках, дуже корисна кожному, оскільки просвітництво не може принести шкоду. А обширена інформація по профілактиці допоможе уникнути багатьох хвороб.

Безсоння (інсомнія)

Одну третину свого життя людина проводить уві сні; жоден інший вид людської ак­тивності не займає стільки часу, як сон. У той же час знання про фізіологію сну і механіз­ми його порушення залишаються вкрай недостатніми. Сон необхідний для забезпечення нормальної соціальної активності людини, тісно пов’язаний з якістю життя, захворюва­ністю і смертністю.

insomnia 1299007c Безсоння (інсомнія)

Активність ядер, що регулюють сон, схильна до циркадних ритмів. Як екзо-, так і ендогенні хімічні, фізичні і біологічні чинники здатні впливати на процеси сну. Виді­ляють два різновиди сну – REM (rapid-eye-movement) – сон, що характеризується швид­кими рухами очних яблук і сновидіннями при загальному розслабленні м’язів тіла, і не- REM сон, що має 4 фази:

  • 1 фаза – перехідна від неспання до сну,
  • 2 – найтриваліша,
  • 3 і 4  – так званий дельта-сон, що характеризується наявністю дельта-хвиль на ЕЕГ.

Розлади сну – диссомнії – є одними з найчастіших неврологічних і психіатричних симптомів. Відомо, що 50 % дорослих страждають від розладів сну протягом життя. Дис­сомнії можуть бути викликані як діагностованими або недіагностованими захворюван­нями (вторинні диссомнії), так і не бути пов’язані з ними (первинні). Найчастішим роз­ладом сну є безсоння.

Безсоння (інсомнія) розвивається в будь-якому віці, але ризик його виникнення збільшується з роками. Жінки у півтора рази більше схильні до диссомній порівняно з чоловіками. Близько 10 % дорослого населення страждають від хронічного безсоння, а 40 % хворих із психічними розладами скаржаться на безсоння. Цілий ряд лікарських засобів також може викликати дане захворювання – це селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, психостимулятори, стероїди, бета-агоністи й ін. Інсомнія може бути ускладненням больових синдромів, астми, гіпертиреозу.

Безсоння характеризується поганим засинанням, пробудженням серед ночі і ранніми пробудженнями, що призводить до порушень концентрації уваги, зниження працездат­ності й погіршення емоційного статусу хворого. У випадках таких симптомів протягом 1 місяця і більше говорять про хронічне безсоння.

Головним завданням терапії безсоння є відновлення нормальної структури сну при збереженні його нормальної тривалості; при цьому засоби, що використовуються для його фармакотерапії, не повинні викликати небажаних ефектів.

Існує два напрями лікування безсоння: фармакотерапевтичне, з використанням лі­карських засобів – гіпнотиків, і немедикаменгозне: дотримання правил гігієни сну, ког- нітивна психотерапія, аутотренінг тощо.

Фармакотерапія безсоння проводиться у випадках його епізодичної і короткочас­ної тривалості; хронічне безсоння вимагає особливих підходів, оскільки тривале вжи­вання гіпнотиків може бути небезпечним для хворого через велику кількість побіч­них ефектів.

Лікарські засоби, включені в рекомендації з лікування безсоння, включають наступ­ні фармакологічні групи: агоністи бензодіазепінових рецепторів, антидепресанти із седа­тивним ефектом, агоністи мелатонінових рецепторів, антигістамінні засоби.

Бензодіазегани найближчі за своїми фармакологічними властивостями до ідеальних гіпнотиків. Механізм дії цих лікарських засобів полягає у взаємодії з ГАМК-зв’язуючою ділянкою бензодіазепінового рецептора, відкритті центральних хлорних каналів і галь­муванні нейронів. Засоби цієї групи розрізняються за тривалістю дії: до короткодіючих (1-4 години) бензодіазепінів відносяться триазолам, мідазолам; до ЛЗ середньої трива­лості дії (5-8 годин) – темазепам, і до тривалодіючих (більше 8 годин) – діазепам, нітра- зепам. Бензодіазегани скорочують час засинання і подовжують загальний час сну. Бензо- діазепіни слід приймати у вечірні години, після вживання уникати психічної активності, не перевищувати призначених доз.

Зазвичай ЛЗ цієї групи переносяться добре, мають широкий терапевтичний індекс, залежність при клінічному використанні розвивається рідко. Проте у хворих можуть бути виявлені постсомнотичні розлади (млявість, сонливість, головний біль, порушення координації, стомлюваність), антероградна амнезія, диспепсичні розлади. Необхідно за­значити, що при різкій відміні бензодіазепінів можливий розвиток синдрому відміни, при якому симптоми безсоння, що спостерігалися у пацієнта до лікування, повертаються і тривають зазвичай 1-2 ночі. Як правило, синдром відміни виникає після коротких кур­сів лікування.

Групою снодійних засобів, близькою за ефектами і механізмом дії до бензодіазеганів, є похідні циклоггіролонів (зопіклон) та імідазопіридину (золпідем). Ці ЛЗ селектив­но впливають на хлорні канали бензодіазепінових рецепторів ЦНС. Золпідем і зопіклон призначують за 10-20 хвилин перед сном. Снодійний ефект розвивається швидко, денна післядія виражена слабо. Найчастішими побічними ефектами цих лікарських засобів є порушення смаку, сухість в роті, слабковиражені порушення координації, галюцинації й амнезія.

Антидепресанти для лікування безсоння ширше використовуються у випадках су­путньої депресії. Із медикаментів цієї групи найчастіше призначають амітриптилін, до- ксеггін, міртазаггін, тразодон. Необхідно зазначити, що на даний момент не проведено жодного великого клінічного дослідження, яке б демонструвало ефективність антиде­пресантів для лікування безсоння. Побічні ефекти лікарських засобів цієї групи вини­кають досить часто і включають денну сонливість, слабкість, загальмованість, сухість в роті, тахікардію, збільшення маси тіла. Трициклічні антидепресанти, тразодон, мір- тазапін з обережністю призначають пацієнтам літнього і старечого віку, з патологією печінки і серцево-судинними захворюваннями.

Барбітурати, що широко використовувались раніше, на даний час не є засобами вибору при терапії безсоння. Незважаючи на швидкий снодійний ефект, барбітурати порушують структуру сну за рахунок укорочення фази парадоксального сну; сон стає поверхневим, пе­реривчастим, сновидіння при цьому, як правило, тривожні, лякаючі (кошмари). Механізм дії барбітуратів полягає у взаємодії з ГАМК-рецєптором, що підвищує його чутливість до медіатора Внаслідок цього пригнічується стимулюючий вплив підкіркових структур на кору. При тривалому застосуванні барбітуратів можуть розвинутися медикаментозна за­лежність і толерантність. До побічних ефектів ЛЗ групи барбітуратів належать: гіпотензія, олігурія, денна сонливість, головні болі, порушення уваги й координації, атаксії.

Синтетичні аналоги ГАМК, що імітують її дію на ЦНС, – натрію оксибутират і фе- нібут — істотно відрізняються за вираженістю снодійного ефекту. Натрію оксибутират використовується в клініці як наркозний засіб короткої дії при травмах, невеликих хірур­гічних втручаннях, деяких болючих діагностичних процедурах. Фенібут надає транквілізуючу, антиамнестичну и антигіпоксичну дію, його використовують у практиці терапії неврозів. Седативна дія цього ЛЗ невиражена, і при важких формах інсомній він не ви­користовується.
Седативний ефект антигістамінних засобів також знайшов своє використання у прак­тиці лікування безсоння. Найширше використовують дифенгідрамін (димедрол). Цей за­сіб збільшує загальну тривалість сну і його глибину, тому може широко призначатися при поверхневому сні, що часто переривається. Димедрол викликає небажані антихолі- нергічні побічні ефекти і денну сонливість. Широке використання знайшов засіб ком­бінованої дії – доксиламін, він виявляє властивості блокатора рецепторів гістаміну 1-го типу і холінолітика. Не впливаючи на тривалість і співвідношення фаз сну, він скорочує час засинання, збільшує тривалість і глибину сну.

ЛЗ кореня валеріани використовуються для лікування безсоння з давніх часів. Ме­ханізм дії цього засобу, однак, не вивчений. Імовірно, біологічно активні речовини, які входять до складу кореня валеріани, пригнічують активність ферментів, що руйнують ГАМК. Ефект, що надається цими ліками у кожному конкретному випадку, важко про­гнозований. Він зменшує час засинання, але частенько і загальну тривалість сну.

Новою групою ЛЗ, упровадженою в клінічну практику останніми роками, є агоністи рецепторів мелатоніну. Основними фармакологічними ефектами цієї групи є зменшення часу засинання, числа нічних пробуджень і поліпшення вранішнього са­мопочуття. Представник агоністів мелатонінових рецепторів – рамельтеон – викорис­товується в дозі 8 мг перед сном. Також було зазначено, що агоністи мелатонінових рецепторів сприяють адаптації організму при зміні часових поясів і кліматичних зон у мандрівників.


Category: Неврологія

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply